“Зручна модель” маріупольського виконкому

На початку травня Донецький окружний адміністративний суд почав розгляд позову маріупольського комунального підприємства “Міське управління капітального будівництва” і низки його підрядників проти Управління східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області. Ця історія обіцяє бути неабияк цікавою.

У квітні Держаудитслужба повідомила про результати ревізії комунального підприємства: виявлені порушення на понад 48 млн гривень. Аудитори не знайшли двох підрядників комунального підприємства за їхніми офіційними адресами, а до того ж виявили, що один з них не отримав дозволів на капітальний ремонт, який замовило йому маріупольське КП.

На додаток, аудиторська служба стверджувала, що ще п’ять підрядників комунального підприємства проводили ремонтні роботи і закуповували обладнання за завищеними цінами – щоправда, частину переплачених їм коштів підрядники повернули.

Йшлося про роботи з облаштування тимчасового житла для вимушено переміщених маріупольців у Дніпрі і Львові у 2022 році.

Метаморфози

Зірки цього шоу, окрім “Міського управління капітального будівництва”, – ТОВ “Архстройтехнадзор” і “ПБІК Будівельні традиції”. Ці два імовірно пов’язаних підприємства прославились не завдяки аудитслужбі, яка не назвала їх у своїх повідомленнях, і навіть не через суд, який назвав їх у своїх ухвалах, - почалось все з  “Бігус Інфо”, журналісти якого ще в липні 2023 року звернули увагу на порушення, які згодом підтвердив держаудит.

Журналісти, до всього іншого, звернули увагу, що у лютому 2022 року “Архстройтехнадзор” – теж виходець із Маріуполя – отримав нового директора, Богдана Ковпака, який раніше працював на “Азовсталі” Ріната Ахметова і який, імовірно, був другом або приятелем Ростислава Шурми, колишнього топ-менеджера ахметівської “Запоріжсталі”. З 2021 року Шурма є заступником голови Офісу президента, його сфера відповідальності – відбудова. У Бігуса не додали, що Шурма був також очільником обласної організації ахметівськьго “Опозиційного блоку” у Запоріжжі.

У розслідуванні “Бігус Інфо” йшлося про численні крупні підряди “Архстройтехнадзору” на відновлення Київщини, але маріупольський на Дніпропетровщині перевершив їх всі, - зазначали журналісти. Вони підкреслювали, що у всіх випадках виграшних тендерів замовник і компанія-переможниця не оприлюднили на сайті держзакупівель тендерних документів взагалі, або оприлюднили їх зіпсованими чи фальсифікованими.

У 2023 році у “Архстройтехнадзору” змінився керівник і пропали держзамовлення, а підрядником, зокрема, маріупольського комунального підприємства у Дніпрі стали “Будівельні традиції”.

Компанія була заснована у 2021 році, але до 2023 року не брала участі у тендерах. У 2023 році вона двічі змінила назву і вид діяльності: карколомно перетворилася з роздрібного продавця одягу на оптового торговця будівельними матеріалами, а потім на будівельника. Ще до крайньої ланки цих перетворень у компанії змінилися засновник і керівник: обох замінила собою мати Богдана Ковпака.

Це, мабуть, найбільш смішна деталь у цій історії: про те, що Марина Утка є матір’ю Богдана Ковпака, ми знаємо з єдиної декларації останнього на сайті НАЗК, коли той у 2019 році подавався на посаду державного експерта експертної групи з питань моніторингу та контролю діяльності місцевих держадміністрацій у Секретаріаті Кабміну. Щоправда, як видно, не пройшов.

Деяких інших підрядників, яких викрила Держаудитслужба, ми також знаємо з судових документів. Це львівське ТОВ “Доріс” і колишнє маріупольське “Опитний завод М”, нині зареєстроване на Закарпатті. Перше має кілька ще дрібних підрядів від “Міського управління капітального будівництва”, друге – давній підрядник маріупольського комунального підприємства, Донецької ОДА, тощо.

У порівнянні з замовленнями, які отримали на ремонт житла для маріупольських переселенців компанії Ковпака, йдеться про мізерні суми: майже два мільйони гривень у “Доріс” і трохи більше 140 тисяч у “Опитний завод М”.

Іще одна іронічна деталь цієї історії: капітальний ремонт, про який іде мова, був пілотним проєктом виконкому Маріупольської міськради, який, як стверджують там, своїм успіхом мав переконати іноземних донорів у доцільності підтримки інших – виконком планує або вже реалізує ще низку аналогічних проєктів в кількох регіонах. Це переважно будівлі гуртожитків, які пристосовують під тимчасове житло для маріупольських родин. Якраз в ці дні “Міське управління капітального будівництва” робить крупні закупівлі меблів і техніки у ті гуртожитки, які вже відреставрували.

Виконком продовжує просувати свій перший – скандальний – досвід у Дніпрі як історію успіху. “Перший результат – сучасне, комфортне та обладнане всім необхідним соціальне житло у Дніпрі. В ньому живуть 127 людей, а це – 35 родин. Переважно, це малозабезпечені сім'ї та родини військовослужбовців, які гостро потребують житла”, – сказано в одному із таких повідомлень.

Далі в ньому, цитуючи мера Маріуполя Вадима Бойченка, виконком повідомляв, що "пілотний проєкт у Дніпрі — став прозорою та зручною моделлю для співпраці з міжнародними донорами. Муніципалітет виступає замовником послуг та надає технічне/дизайн завдання проєкту, а виконавця обирає донор. Завдяки такій моделі за підтримки Уряду Франції та Міжнародної організації з міграції ремонтуємо ще 6 будівель у Дніпрі, які забезпечать соціальним житлом ще 402 родини".

План на поточний і 2025 рік, зазначалося в повідомленні, – ще 15 будинків для маріупольців у чотирьох обласних центрах і Києві.

Маріупольский феномен

Міськрада не деталізує у своїх повідомленнях, в чому саме полягає участь іноземних партнерів, серед яких вона називає уряд Франції і Міжнародну організацію з міграції. Закупівлі комунальних підприємств стосуються тільки державних коштів; ані у проєкті міського бюджету на 2024 рік, ані у звіті про виконання бюджету-2023 немає ніякої інформації про надходження від іноземних донорів. 

Закупівлями у проєктах, які стосуються підтримки вимушено переміщених маріупольців – житлом і не тільки – займаються переважно два комунальних підприємства: вже згадуване “Міське управління капітального будівництва” і “М.ЄХаб”. У маріупольської мерії є два великих проєкти збереження і відновлення маріупольської спільноти. Це мережа центрів підтримки вимушених переселенців “ЯМаріуполь” і план відбудови міста Mariupol Reborn (“Відроджений Маріуполь”).

Вони ж – великі піар-проєкти Вадима Бойченка: у всіх повідомленнях про них мер виступає головною дійовою особою.

Закупівлі, які проводять маріупольські комунальні підприємства, стосуються обох проєктів. Лише на брендовану поліграфічну продукцію “М.ЄХаб” витратив за два роки більше трьох мільйонів гривень.

Але мережу неможна назвати просто піар-проєктом чи корупційним клондайком: навіть опоненти Бойченка визнають, що чимало маріупольців потребують того, що пропонують їм центри: гуманітарної допомоги, лікарських оглядів і консультацій (у центрах працевлаштували маріупольських лікарів), розважальних і розвивальних заходів для дітей, робочих місць, врешті-решт.

Але великою проблемою є те, що надходження, їхні джерела, і витрати цих проєктів неможливо відстежити. Для реалізації кожного – ЯМаріуполь і Mariupol Reborn – маріупольська мерія створила окремі агенції, які формально належать не їй, а топ-посадовцям виконкому, які виступають їхніми співзасновниками.

Тобто, частину коштів на маріупольські проєкти збереження і відновлення виконком черпає з міського бюджету, який майже повністю складається з державних субвенцій, частину – з коштів, які акумулюють дві формально незалежні від виконкому агенції.

Ймовірно, їхнє створення мало сенс для залучення іноземних донорів, які можуть не бажати мати справу напряму з органами влади, тим більше – органами влади прифронтових або окупованих громад. Але це також означає, що вони не підпадають під вимоги прозорості, які українське законодавство висуває для офіційних структур.

Благодійна організація “Благодійний фонд “Я-Маріуполь” мав у 2023 році 126,5 млн доходів, громадська організація “Маріуполь. Реборн” – майже 12 млн. “Я-Маріуполь” публікує звіти з принаймні загальними цифрами. За 2023 там нарахували на 11,6 мільйонів міжнародних грантів, та понад 11 млн благодійних внесків. Велику частину з них, імовірно, зробили структури Ріната Ахметова, і 1,4 млн грантів від українських інституцій.

Цікаво, що і “Я-Маріуполь”, і “Маріуполь. Реборн” зареєстровані за однією адресою в одному з відремонтованих маріупольською мерією гуртожитків у Дніпрі.

У маріупольській міскраді пишаються, що жодне місто не змогло повторити їхнього досвіду у такому масштабі, і треба віддати їм належне: це правда. Кілька інших громад Донеччини створили свої гуманітарні хаби в містах подалі від фронту, фактично копіюючи досвід маріупольців, але не спромоглися і навряд чи спроможуться піти далі.

Велика заслуга в експансії маріупольських проєктів – у залученості всіх наявних ресурсів Ахметова: фінансового, інтелектуального, організаційного, репутаційного. З поганого – майже явна залученість також адміністративного ресурсу (колишнього?) олігарха.